Історія виникнення

Перші випадки СНІДу були зареєстровані в США. Улітку 1981 р була опублікована доповідь Центру з контролю захворюваності, в яких було описано 5 випадків пневмоцистної пневмонії та 26 випадків саркоми Капоші. Усі хворі були гомосексуалістами, що проживали в Лос- Анджелесі й Нью-Йорку. Протягом наступних кількох місяців випадки СНІДу були зареєстровані серед ін’єкційних наркоманів обох статей, а незабаром — в осіб, яким проводили переливання крові, зокрема у хворих на гемофілію.

Спочатку до групи ризику помилково віднесли вихідців з Гаїті, оскільки поширеність цього захворювання серед них на той момент була особливо великою. Епідеміологічні дослідження як серед гаїтян, які іммігрували до США, так і серед тих, що проживали на батьківщині, засвідчили, що на СНІД хворіють особи гомо- й гетеросексуальної орієнтації. Більше того, на Гаїті, як і в Західній, Екваторіальній і Південній Африці й інших країнах, що розвиваються, останні переважають. Після того, як були охарактеризовані групи хворих на СНІД, стало ясно, що причина захворювання — інфекція, яке передається статевим шляхом, а також із кров’ю та її компонентами.

ВІЛ уперше був виділений у 1983 р. з культури клітин хворого з персистуючою генералізованою лімфаденопатією, а в 1984 р. було встановлено, що цей вірус є збудником СНІДу. Спочатку його називали вірусом, асоційованим з лімфаденопатією (LAV), Т-лімфотропним вірусом людини (HTLV) типу 3, СНІД-асоційованим ретровірусом (ARV). У 1985 р. був розроблений чутливий метод діагностики ВІЛ- інфекції за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА). Це дозволило оцінити поширеність ВІЛ-інфекції в США серед гомосексуалістів та ін’єкційних наркоманів, а також серед донорів крові, новобранців, військовослужбовців, людей, що звернулися в лікарні. Після виявлення великої кількості носіїв антитіл до ВІЛ в усьому світі, особливо в країнах, що розвиваються, стало ясно, що ВІЛ-інфекція набула характеру епідемії. Виявлення антитіл до ВІЛ і визначення кількості лімфоцитів CD4 в крові хворого (показника імуносупресії) засвідчило, що прояви ВІЛ-інфекції дуже різноманітні: від безсимптомного носійства до розгорнутої картини СНІДу.

У перші роки після виявлення епідемії СНІДу лікування ВІЛ-інфікованих осіб здійснювала лише невелика група лікарів у кількох клініках, розташованих переважно у великих містах на північно-східному й західному узбережжях США.

 Сьогодні вже не викликає сумнівів, що кожен лікар повинен уміти розпізнавати BIJl-інфекцію, мати уявлення про принципи обстеження і ведення таких хворих.

Нині відбувається лавиноподібне накопичення інформації про будову й цитопатичну дію ВІЛ, імунні порушення при ВІЛ-інфекції, лікування й профілактику супутніх та опортуністичних інфекцій. Ніякому іншому захворюванню не присвячується такої кількості публікацій. Лікарю, що не спеціалізується в цій галузі, украй важко бути в курсі останніх досягнень медицини. У цій частині книги розглянуто епідеміологію, патогенез, лікування й профілактику ВІЛ-інфекції, а також перспективи одержання вакцин проти ВІЛ.

• 1969 — перша зареєстрована смерть від СНІДу у Північній Америці.
• 1976 — перший випадок смерті від СНІДу у Європі.
• 1978 — у хворих чоловіків-гомосексуалістів в США, Швеції та на Гаїті було зареєстровано схожі захворювання, які в подальшому назвуть СНІД.
• 1981 — в США виявлено велику кількість випадків саркоми Капоші (рідкісний вид раку шкіри) у молодих чоловіків-гомосексуалістів, які були названі «імунодефіцитом гомосексуалістів». В тому році від цього захворювання загинуло 128 молодих людей в США. Американським лікарем Майклом Готтлібом введено термін «СНІД».
• 1982 — уперше відслідковано зв'язок СНІДу з переливанням крові, використано таку назву захворювання, як СНІД — синдром набутого імунодефіциту.
• 1983 — Люк Монтаньє з інституту Пастера у Франції відкрив та ідентифікував вірус імунодефіциту людини, як вірус, що призводить до СНІД. 
• 1984 — Роберт Галло (США) незалежно від Люка Монтаньє ідентифікував вірус імунодефіциту людини.
• 1985 — в США розроблено перший тест на наявність антитіл до ВІЛ, що дало змогу перевіряти донорську кров на наявність ВІЛ. Також були встановлені шляхи інфікування вірусом СНІД: кров, статевий шлях та від матері до дитини. 
• 1986 — у світі вперше велику увагу приділено просвітницькій діяльності з метою профілактики ВІЛ/СНІД, вперше створено в Америці недержавну організацію ACT UP, яка займалась такою діяльністю. Вперше збудник СНІДу названо ВІЛ (HIV) — Вірус Імунодефіциту Людини.
• 1987 — на сесії Генеральної Асамблеї ООН Всесвітньою Організацією Охорони Здоров'я (ВООЗ) прийнято глобальну стратегію боротьби зі СНІДом. Офіційно зареєстрований перший препарат проти ВІЛ-інфекції — АЗТ (ретровір). 
• 1988 — 1 грудня оголошено Всесвітнім Днем Боротьби зі СНІДом. Зареєстровано першу смерть від СНІДу в Україні.